Жовтень став особливим місяцем для учасників проєкту “Історія починається в родині”. Понад 30 молодих людей з Польщі, Німеччини та України мали можливість щотижня двічі зустрічатися разом онлайн та занурюватися у період 1933-1945 років з перспективи трьох країн. Дев’ять інтенсивних онлайн-сесій, дискусії, домашні завдання та неформальне спілкування опісля стали основою для інтеграції та навчання.
Навчальна онлайн-програма була створена таким чином, щоби дати комплексне розуміння уже згаданого історичного періоду: від тем про історичну політику, політику пам’яті, критичне мислення та пост-правду, віртуальних мандрівок до місць пам’яті та зустрічей з очевидцями до вивчення практичних інструментів для подальших усноісторичних досліджень. Для інтерактивного навчання використовували такі фасилітаційні онлайн-інструменти як віртуальні дошки Mural, Padlet, Mentimeter, навчальну гру Kahoot тощо.
Ми використовували віртуальну дошку Mural для групової взаємодії та розміщення напрацювань учасників. Наша велика мета – інтеграція молоді трьох країн та критичне переосмислення спільних сторінок історії. Для цього ми намагалися досліджувати пам’ять родин через історії і перекази про події Другої світової війни, пояснювали один одному власне розуміння і рефлексії. Ми хочемо, щоби після віртуальних зустрічей наші учасники і учасниці поговорили зі своїми рідними про війну і тоталітаризм, про спогади, які передаються в родинах, про історії та речі, які зберігаються. Сподіваємося, що вже в грудні будемо мати такі родинні історії. Резонне питання – І що? Чому це важливо? Дізнатися історію родини і потім про неї поговорити в колі міжнародної команди фактично є приводом до діалогу. Війни і непорозуміння часто починаються від домислів і упереджень. Хотілося б, щоб упереджень у стосунках між народами було менше, а простору для зустрічей і порозуміння – більше.
ОЛЕГ ОВЧАРЕНКО, фасилітатор, ментор проєкту
Пандемія не завадила ознайомити молодих людей з місцями пам’яті. Такими віконцями стали онлайн-сесії про Берґен-Бельзен, Освенцім-Аушвіц та Львів. Спробували цього разу і новий формат анґажування в дослідження простору та історичних контекстів – віртуальний квест. Ця мандрівка ознайомила молодь зі Львовом та контекстом Другої світової війни у місті.
Оскільки запросити учасників до міста не було змоги, ми зосередилися на розробці віртуального квесту. За основу концепції взяли історії трьох очевидців, Леона Веллса, Христини Хіґер та Степана Горечого. Завдання побудували навколо певних фактів із цих історій. З однієї сторони, їх розв’язання допомогло учасникам розширити компетенції з пошуку джерел та вдосконалення навичок презентації за допомогою цифрових інструментів, з іншої – спрямувало увагу до пізнання та обговорення у мікрогрупах таких проблем як насилля, втрата дому, множинність та унікальність персональних досвідів, моральні та етичні вибори, міська перспектива зміни держав та кордонів. Інтерактивний формат та ефект змагальності допомогли підсилити ефект співучасті та спільної роботи навіть на відстані.
ТАРАС НАЗАРУК, експерт, співрозробник віртуального квесту
На сесії про цифрові інструменти основним завданням було продемонструвати, як матеріали усної історії можна трансформувати в цікаві та доступні мультимедійні формати. Під час воркшопу тренерки говорили про різні варіанти подачі зібраного матеріалу та технічні особливості роботи.
Для нас було важливо розказати, як саме можна працювати з відео, фото та аудіоматеріалами, як краще донести думки своїх героїв до аудиторії. Також ми пояснили технічні моменти: як краще записати відео/аудіоінтерв’ю в домашніх умовах, як максимально використати можливості свого смартфона для роботи над усноісторичними візуальними проєктами. Сьогодні важливо не тільки вміти збирати усноісторичні матеріали, інтерв’ю, але й вміти їх опрацьовувати відповідно до потреб сучасної аудиторії. Ми живемо в епоху діджиталізації, і без цікавих ідей для презентації своїх проєктів навряд чи можна когось ними зацікавити.
АННА ДОРОЖКО, експертка
Які ж враження про онлайн-курс мають самі учасники? Про це ми запитали представників з кожної країни.
По-перше, дякую за таку можливість, яку ми отримали. По-друге, найцікавішим для мене було спілкування з учасниками з інших країн і відкриття того, як ми ставимося до тієї чи іншої події, явища, предмету. Також цікавими були онлайн-екскурсії в місця пам’яті і коментарі від людей, що мешкають поряд з цими місцями. Це розширює світогляд. По-третє, хотілося би більше комунікації з іншими учасниками для обміну думками та поглядами. Я дізналася багато нового, проте перелічувати це не варто, бо буде дуже довго :).
ВАЛЕНТИНА КАСЬЯН, учасниця з України
Я дуже рада, що навчання в Німеччині дозволило мені, литовці, взяти участь у цьому проєкті. Тому сподіваюся, що в майбутньому до цього проєкту буде залучено більше країн, серед яких також буде Литва, щоби можна було представити і порівняти історію більшої кількості країн. Тим не менше, думаю, що історія України дуже добре представила досвід усієї Східної Європи за “залізною завісою”, доповнивши його специфічно українською трагедією, Голодомором, про який я хотіла би дізнатися більше. Тому найбільш бажаними для мене були сесії, які я б назвала практичними. Сподіваюся, вони підготують нас до відвідин трьох історичних місць, які я прагну дослідити, особливо Львова.
РОБЕРТА БАРТКУТЕ, учасниця з Німеччини
Ідея проєкту, що базується на вивченні сімейних історій, надзвичайно приваблива. Це чудовий спосіб зацікавити молоде покоління темою складних питань польсько-німецько-української історії. Під час онлайн-зустрічей мене особливо зацікавило декілька тем, а саме презентація історії Меморіалу Берґен-Бельзен та знайомство з місцями пам’яті Львова. Мою увагу також привернуло питання культури пам’яті та історичної політики в Польщі, Німеччині та Україні. Це питання суперечливе, і тому дуже цікаве. Знайомство з цією темою, а також з поглядами людей з України та Німеччини, дозволило мені поглянути на цю тему ширше і глибше дослідити її. Тому мені сподобалася ідея роботи в міжнародній команді. Я рада, що молоде покоління не втрачає бажання думати і згадувати про cкладну але важливу історію, яка є нашою спадщиною.
СИЛЬВІЯ ЦАБАЙ, учасниця з Польщі
Завершення онлайн-програми стало екватором проєктних активностей. За підтримки менторів учасники вже готуються проводити усноісторичні дослідження із запису спогадів рідних та близьких, після чого будуть презентувати опрацьовані матеріали на сесії у грудні.