Олівер Ягольскі
29.03.2018
Олівер Ягольскі

Інтерв’ю записано:

Oldenburg, Germany
04.03.2018

Позначки:
, , , , ,


Мене звати Наталія. Мені 17 років, я з північної Німеччини. Оскільки у мене не було можливості спілкуватися з членом сім'ї, який був свідком часу Другої світової війни, я взяла інтерв'ю у мого батька, щоб довідатися, як наша сім'я займалася цією тематикою.

Я і моя сім'я не знали багато про нашу сімейну історію, але ми багато чому навчилися цьому проекту. Тим не менше, ми виявили, що багато інформації залишається незрозумілою. Ці та інші питання - основна тема цього інтерв'ю.

Я брав інтерв'ю в мого батька Олівера Ягольського, який народився в 1972 році. В інтерв'ю він розповідає про свого батька, дядька та дідуся. Його дід називався Джордж Оскар Ягольський, який виріс в Гданську з шістьма братами і сестрами, з яких двоє емігрували в Сполучені Штати. Пізніше він став майором вермахту і помер в Росії. Він був одружений на Марі Mета Ягольськiй і разом вони мали трьох дітей: Вернер, Джордж і Гізела Ягольськi, які виросли в Грайфсвальді. Мій дядько Георг Ягольський був у 21-ій повітряній частині під час війни. Тоді він написав 2 книги про це. Мій дід Вернер Ягольський народився в 1928 році в Грайфсвальді і служив під час війни в Гітлерюгенд. Однак його заарештували британські солдати та затримали біля Бремерверде.
Мене звуть Олівер Ягольский, мені 45 років. Я розкажу про мого дідуся Георга Оскара Ягольського та мого батька Вернера Ягольського. Мій дідусь походить з сім’ї офіцерів з Гданська, а в 1944 році він помер в Росії, будучи майором. Тоді мій батько був в [організації] Гітлерюгенд.

Чи говорилося в сім’ї про те, що сталося у Другій світовій війні?

Дуже мало. Єдине, що я знаю, як я вже розповідав, – це те, що мій дід помер будучи майором, а мій батько був в англійському полоні біля Бремерверде, де він змушений був працювати на кухні, а згодом це стало його професією.

У нашій родині, найближчої сім’ї, майже ніхто не говорив про це. Єдиним, хто працював або спробува опрацювати цю інформацію, був мій дядько Георг Ягольський. У 80-х роках він написав книгу про 21-ту повітряну дивізію Орел, до якої він належав. Але це була більше документальна книга, а ніж наповнена емоціями художня література.

Існували якісь звинувачення, зізнавання чи  хтось колись жалівся?

Я нічого такого не помітив, і взагалі ніхто не говорив про каяття.

Про це було дуже мало говорилося, навіть якщо розглядали цю тему на уроках історії, переважно,  відповіді  були короткими або їх не було.

Коли хтось починав таку розмову, настрій відразу різко змінювався, і дуже швидко намагалися скерувати розмову в інше русло.

Якою була атмосфера, коли ви говорили про ці події?

У більшості випадків атмосфера була достатньо холодною. Розглядаючи ці події з сьогоднішньої точки зору, я б також сказав, що багато речей насправді не відповідають дійсності. Самостійно, завдяки цьому проекту, я дізнався, що мій дід походить з Польщі. Коли я розпитував про походження нашої сім’ї, мені було сказано, що Ягольскі жили в Німеччині сотні років.

Чи були проведені дослідження щодо сімейної історії?

Єдиний, хто коли-небудь робив таке, був мій покійний дядько Георгій Ягольський. Він намагавс розібратися і дослідити, звідки походить наша сім’я. Ось чому я зараз знаю, що мій дід із Данцига. Адже в нашій сім’ї про польське минуле завжди замовчували. Всі, мабуть, завжди хотіли пишатися тим,що вони німці.

Які наслідки для вашого покоління мало замовчування про польську ідентичність та події під час Другої світової війни ?

Це ніяк не вплинуло на наше покоління, оскільки ми завжди вважали себе німцями, і навіть те, що наш дід походить з Польщі, ми дізналися пізніше.

 [Вражаючі] події насправді є питання, які виникають знову й знову. Чому боролися польські громадяни за німців під час Другої світової війни? […]. Чому брати дідуся емігрували в Америку, чому не воювали? Чому польське походження необхідно було приховувати? Це все питання, які мене зараз цікавлять. На жаль, ніхто більше не може мені відповісти, оскільки цих осіб вже не має серед живих.