Запрошуємо молодь з України віком 18-26 років взяти участь у міжнародній культурно-освітній програмі з дослідження спогадів про Другу світову війну крізь призму родинних історій. Реченець: 4 вересня.
Мій дідусь пережив блокаду Ленінграда. Після війни поступив на історичний факультет, вивчав археологію.
Під час Другої світової війни багато сімей було переселених зі сходу на захід і мусили залишити всі свої блага. Це була виснажлива мандрівка вантажними вагонами. Зоф’я Мазур стала свідком цих подій, і в інтерв’ю вона згадує про своє життя в той час.
Пройшло певне 2 дні. Приходе солдатик. До нас, сюди до хати, прийшов, а німці в хаті. В воєнному. Комсомолець, бо значок комсомольський. Я так його помню, того солдатика. А бабушка вибігла, Багрійка, і «Ой дитино! Куди ж ти йдеш, в хаті німці!»
Де тато дівся, я не знаю. Його майже тиждень не було в хаті. Потім, як сказали, що німці одійшли, тато вернувся і той сусід каже: «Пса не показуй!» Ну а тримати… як ти його заховаєш, пса?! Нікуда.
Розповідь доньки Лідії і внучки Наталії про те, як їх мама і згодом бабуся Ганна Фокіна (Шердіц) була вивезена до Німеччини і працювала там на фабриці як остарбайтер.
Початок Другої світової війни прийшовся, коли Надії не було ще й року, але найстрашніші спогади пов’язані з повоєнними часами, а саме з голодом 1946-1947 років.
Моя бабуся не знала, що у лютому 1943 року її сестра Мотя, та вся її родина, включаючи двох дітей: Славіка та Валі, були вбиті офіцерами СС.
У 1941-1943 роках мій дідусь був малолітнім в’язнем нацистського ґетто у Доманівці, Новобогданівці (Одеська область). Пенсіонер, житель Донецька, син репресованих батьків, в’язень нацистського ґетто.
Пані Ярослава Мельничук народилась 17 липня 1929 р. у м. Львів. Початкову освіту здобула в